Система ЗНО, запроваджена у 2007 році, стала єдиним прозорим механізмом, який працює і діє впродовж усіх років існування, доводить свою прозорість, ефективність, спроможність, значущість.

Українська історія запровадження тестових технологій на вступних випробуваннях бере свій початок з 1991/92 років, коли Львівський державний університет імені Івана Франка, а згодом університет “Києво-Могилянська академія” вперше провели вступні екзамени лише у формі тестів за своїми оригінальними розробками, мінімізуючи або й повністю виключаючи вплив суб’єктивного фактора на процедуру оцінювання знань абітурієнтів. На базі цього досвіду з ініціативи та за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” у 1999 році було запроваджено проект “Незалежне тестування” (взяли участь 4 провідні університети – Києво-Могилянська академія, Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Львівський національний університет ім. І. Франка, Харківський національний університет ім. В.Каразіна). Початковою метою цього проекту було подолання корупції під час вступної кампанії. Проте згодом він набув педагогічного змісту, зокрема, в питанні незалежного оцінювання навчальних досягнень учнів, на підставі якого можна здійснити їх державну атестацію і відбір для подальшого навчання у вищих навчальних закладах. З 2001 року проект “Незалежне тестування” набув статусу пілотного експерименту з розробки та апробації тестових технологій для незалежного зовнішнього оцінювання навчальних досягнень учнів, одночасно також здійснювався пілотний проект з апробації методології та технологій ЗНО, який став підґрунтям для його масового запровадження в Україні.

Детальніше у вкладенні.