Європейське наукове співтовариство вже в повній мірі сформували нормативне і світоглядне сприйняття проблеми академічної доброчесності та відповідальності за її порушення.
Чинне законодавство України щодо питання академічної доброчесності сформовано на основі норм Конституції України, Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про авторське право і суміжні права», нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, чинних наказів і рекомендацій Міністерства освіти і науки України, Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, іншої загальнодержавної нормативної бази, Статуту комунального закладу вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради» (далі – академія та/або ДАНО), Положення про академічну доброчесність закладу вищої освіти (Протокол Вченої ради ДАНО від 09 листопада 2020 р. № 4), Положення про організацію освітнього процесу та дотримання норм академічної доброчесності.
Відповідно заклади освіти мають розробити і затвердити колегіальним органом Положення про академічну доброчесність. Основною метою Положення про академічну доброчесність є формування в академії внутрішньої системи забезпечення академічної доброчесності, яка визначає загальноприйняті світовою спільнотою стандарти здійснення освітньої та наукової діяльності здобувачами вищої освіти і співробітниками академії, створює середовище нульової терпимості до порушень академічної доброчесності, етики академічних взаємовідносин.
Суб’єктами системи забезпечення академічної доброчесності є педагогічні, наукові, науково-педагогічні, інші працівники (далі – Співробітники) та слухачі курсів підвищення кваліфікації вчителів й здобувачі вищої освіти закладу (далі – Здобувачі освіти).
Академічна доброчесність співробітників Академії та здобувачів вищої освіти передбачає виконання всіх норм етичних стандартів наукової, педагогічної та навчальної діяльності, викладених у Кодексі академічної доброчесності академії.
Академічна відповідальність за порушення академічної доброчесності під час здійснення освітньої та наукової діяльності покладається на Співробітників та Здобувачів освіти відповідно до норм чинного законодавства України. Академічна відповідальність не є різновидом юридичної відповідальності і не заважає притягненню осіб до юридичної (кримінальної, адміністративної, цивільної чи дисциплінарної) відповідальності у випадках, передбачених законами. Вона є відповідальністю перед академічною спільнотою за порушення її етичних норм.
Основні види академічної відповідальності встановлені Законом України «Про освіту». Відповідно до частини 5 статті 42, до основних видів академічної відповідальності Співробітників належать: відмова у присудженні наукового ступеня чи присвоєнні вченого звання; позбавлення присудженого наукового ступеня чи присвоєного вченого звання; відмова в присудженні або позбавлення присудженого педагогічного звання, кваліфікаційної категорії; позбавлення права брати участь у роботі визначених законом органів чи займати визначені законом посади.
Згідно із частиною 7 статті 42 Закону України «Про освіту», види академічної відповідальності (у тому числі додаткові та/або деталізовані) учасників освітнього процесу за конкретні порушення академічної доброчесності визначаються спеціальними законами та/або внутрішніми положеннями закладу освіти, що мають бути затверджені (погоджені) основним колегіальним органом управління закладу освіти та погоджені з відповідними органами самоврядування здобувачів освіти в частині їх відповідальності.
Додатково до визначених законом видів академічної відповідальності Академія може застосовувати: усне зауваження від науково-педагогічного працівника або уповноваженого представника адміністрації (керівника кафедри, інституту тощо); попередження про можливість притягнення до академічної відповідальності; скерування на додаткове навчання з питань академічної доброчесності; зниження оцінки за виконання завдання; внесення постійного чи тимчасового запису до реєстру порушень академічної доброчесності (цей запис може бути доступний потенційним роботодавцям, закладам вищої освіти при прийомі на навчання або роботу, а також в інших визначених внутрішніми регуляторними документами випадках); виключення з рейтингу претендентів на отримання академічної стипендії або нарахування штрафних балів у такому рейтингу; позбавлення почесних звань, нагород, стипендій тощо, присуджених Академії; позбавлення права голосу у колегіальних органах Академії або обмеження права на участь у роботі таких органів на певний термін; позбавлення права брати участь у конкурсі на отримання фінансування наукових досліджень, стипендій, грантів тощо; відрахування чи звільнення.
Перевірці на наявність ознак академічного плагіату підлягають: навчальні (курсові роботи, реферати тощо) та кваліфікаційні роботи слухачів КПК і здобувачів вищої освіти першого та другого освітніх рівнів, які на етапі подання до захисту перевіряються безпосередньо керівником навчальної/кваліфікаційної роботи або відповідальними на кафедрі, що призначаються у встановленому порядку; науково-методичні праці (підручники, навчальні посібники, конспекти лекцій, методичні вказівки), монографії та інші роботи, що вимагають рекомендації Вченої ради Академії до видання, і на етапі рецензування перевіряються відповідальними на кожній кафедрі (призначаються у встановленому порядку); рукописи статей, тези доповідей, які надходять до редакцій наукових журналів або оргкомітетів заходів наукового і науково-методичного спрямування (конференцій, семінарів), організацію перевірки яких здійснюють головні редактори/відповідальні секретарі наукових журналів та керівники структурних підрозділів, які організовують відповідні заходи; дисертаційні роботи і автореферати, організацію перевірки яких здійснюють наукові керівники (консультанти).
Для науково-методичних праць, рукописів статей, тез доповідей, дисертаційних робіт й авторефератів: 80-100 % оригінальності – висока унікальність, робота допускається до захисту або/та опублікування; 60-79 % оригінальності – середня унікальність, робота потребує доопрацювання та повторної перевірки; 41-59 % оригінальності – низька унікальність, робота потребує суттєвого доопрацювання та повторної перевірки; 40 % і нижче оригінальності – низька унікальність, робота відхиляється без права подальшого розгляду.
Щоб не потрапляти до списків плагіаторів у наукових виданнях, сучасний науковець має підвищувати свою Інформаційну грамотність – здатність визначити, який об’єм інформації є необхідним для виконання завдання. Вміння розміщувати, оцінювати та ефективно використовувати відповідну інформацію для виконання завдання.
В європейському науковому просторі окреслено наступні види академічного плагіату, на які нашим науковцям потрібно звертати особливу увагу та не допускати у своїй діяльності:
- перефразування частин тексту інших авторів зі зміною порядку слів або наслідування структури їхньої аргументації без посилання на джерело;
- оприлюднення твору, написаного третьою особою на замовлення студента чи викладача;
- списування письмових робіт інших студентів;
- фальсифікація (вигадування тих чи інших, наприклад: статистичних показників з подальшим вказуванням їх у якості власної роботи);
- реплікація (це процес копіювання даних з одного джерела на багато інших і навпаки, тобто своєрідне «тиражування» інформації без дозволу автора);
- републікація (повторне або багаторазове обнародування в іншому джерелі чужої інформації за справжнім підписом автора й посилання на джерело);
- рерайт (додавання до чужого матеріалу без дозволу автора додаткової інформації, з переробкою раніше обнародуваного матеріалу і заміною слів та виразів).
- компіляція (укладання з кількох чужих матеріалів свого та редагування без дозволу – смислова, стилістична, граматична правка й скорочення чужого матеріалу).
Розподіл на навмисний та ненавмисний плагіат, за Баррі Гілмором: навмисний: списування одне в одного; копіювання цілого есе; завантаження цілої роботи з Інтернету; компіляція тексту з різних джерел; заміна слів у реченні; ненавмисний: копіювання речення чи двох; надто тісна співпраця зі співавтором; погані вміння перефразування; брати матеріал дослівно з підручника, щоб відповісти на запитання домашнього завдання; включення джерел у список бібліографії, але без цитування їх у тексті роботи.
Етичний кодекс вченого України (надалі Кодекс) визначає мету, що окреслено у формулюванні загальних етичних принципів, яких кожен з науковців і викладачів має дотримуватися у своїй роботі. Кодекс регулює відносини науковців між собою та із суспільством. Він установлює основні засади для оцінки вченими своєї власної роботи та діяльності колег під моральним кутом. Закріплені тут принципи мають слугувати основою для етичної підготовки молодих науковців. Основним завданням Кодексу є надання пріоритету моральним вимірам науки та соціальній відповідальності спільноти вчених і кожного вченого зокрема. Проблема особистої відповідальності вченого набула важливого значення тому, що суспільні інститути часом не встигають за стрімкими темпами розвитку науки і технологій.
В усьому світі етичні кодекси базуються на розумінні того, що належна практика у сфері науки сприяє довірі в середовищі наукового співтовариства та між ним і суспільством, що є необхідним для розвитку науки. Вчені повинні бути впевненими в надійності результатів роботи своїх колег. У свою чергу, суспільство має бути впевненим у чесності науковців та достовірності результатів їхніх досліджень. На жаль, останнім часом така довіра похитнулася у зв’язку з тим, що в багатьох країнах спостерігалися серйозні порушення етики, які підірвали авторитет науки та довіру суспільства до вчених. Щоб запобігти такому розвиткові подій в Україні, всі науковці мають усвідомлювати важливість високоетичної поведінки та свою відповідальність за формування громадської думки щодо науки (із cайту Західний науковий центр Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України, URL: http://znc.com.ua/ukr/news/2009/20090123ethic.php).
Отже, підбиваючи підсумки сучасних освітніх процесів можна сказати, що академічна доброчесність, як і в європейській освіті має стати нормою життя кожної особи задіяної в науковому та освітньому просторі. Тільки такі кроки дадуть поштовх до рівності, відкритості, справедливості, якості і чесності досліджень та підвищення якості освіти. Відповідно це надаватиме ефективний поштовх до сталого розвитку громадянського суспільства та його галузей господарювання в Україні.
Список використаних джерел:
1. Закон України «Про освіту». URL; https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text (дата звернення 19.08.2022)
2. Закон України «Про повну загальну середню освіту». URL; https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1385-20#Text (дата звернення 19.08.2022)
3. Навчання студентів академічній доброчесності у бібліотеці ВНЗ Методичні поради. Київ, 2016. URL; https://www.donnu.edu.ua/wp-content/uploads/sites/8/2019/08/Navch.stud.AD-u-bibliot.VNZ.pdf (дата звернення 19.08.2022)
4. Культура академічної доброчесності. URL; https://www.slideshare.net/NB_MDU/ss-98072766 (дата звернення 19.08.2022)
5. Академічна доброчесність. НУ «КМУ». URL; http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/11864/vstyp_3_2019.pdf?sequence=4&isAllowed=y (дата звернення 19.08.2022)
6. Литвинова А. Перевірка наукових текстів на плагіат. Київський університет ім. Грінченка. URL; https://fzfvs.kubg.edu.ua/images/stories/Departaments/ilid/ksp/rizne/plagiat_1.pdf (дата звернення 19.08.2022)
Іван Безена, завідувач кафедри соціально-гуманітарної освіти
КЗВО «ДАНО» ДОР, к.філос.н., доцент
